Як швидко летить час! Здавалося б, ще недавно я провела свій перший
урок, і ось уже більше 20 років працюю вчителем фізики. Кудись поділася само
впевненість, а натомість з'явилося почуття величезної відповідальності.
Відповідальності не лише за знання своїх
учнів, а й за їх світогляд, які закладаємо протягом всього навчання їм ми,
вчителі. Відповідальності за те, аби в сучасних юнаків та дівчаток слово «вчитель» асоціювалося не з людьми, які
просто «відчитали» урок, а з тими, які ні на кого не схожі, – мудрими і
порядними.
Учитель – це той, з яким завжди цікаво, той, який багато знає, той, який
невпинно дарує частинку своєї душі цим дітям.
Непросто бути хорошим вчителем…
За
роки праці зрозуміла, що досить часто підняті руки ні про що не говорять. Буває
й так, що жодної піднятої руки, і в цей момент, коли не спрацьовують
педагогічні методики, поглянеш в очі думаючої дитини і розумієш: робота йде!
Мені подобається, коли очі моїх учнів
світяться особливим натхненним світлом, але як багато слід зробити
вчителю, щоб те світло засяяло. Як багато слід зробити, щоб діти не були
байдужими до задач, формул, щоб вчилися не «з-під палки», не тому, що «це треба
», а тому, що це треба для їх розвитку інтелекту. Як багато слід зробити, щоб
«достукатися» до душі учня, спонукати його думати, розуміти такий важкий предмет, і не просто розуміти, а
й ще любити!
Професія вчителя не з легких. Вона забирає багато сили та життєвої
енергії.
Зізнаюсь,
що були такі моменти, коли запитувала в себе: «Чому обрала професію вчителя
фізики ? Могла знайти щось престижніше».
А душа у відповідь: «Ні, не змогла б, бо присвятила себе праці з дітьми, а вони
– це світ добра і любові, у ньому немає місця злу і ненависті».
Люблю свій ліцей – цей світ надій, де
не гасне ні на мить натхненний пошук розуму і добра. І тепер я розумію, що
робота ВЧИТЕЛЯ – це своєрідний світ, у
якому ти повстаєш не просто як людина, що навчає, а як Путівник у країну Думки,
Творчості, Людяності.
Немає коментарів:
Дописати коментар